Історія

2 травня 1891 преосвященний Димитрій, єпископ Подільський і Брацлавський, урочисто заклав перший камінь у фундамент майбутнього собору. Будівництво його було приурочено до сторіччя приєднання Поділля до Росії. Були присутні більше 100 осіб духовного звання, міська влада, військові, чиновники, міщани та учні гімназій.
Храм зводився на добровільні пожертви православних людей, значні асигнування Священого Синоду та державних установ. Є відомості про участь у цій добрій справі святого Іоанна Кронштадтського.
Термін закінчення будівництва переносився тричі. Храм не вдалося закінчити ані до першого призначеного строку – 21 квітня 1893 року, сторіччя приєднання Поділля до Росії, ані до другого ювілею – сторіччя встановлення єпископської кафедри в 1895 році. Причиною тому були непередбачені труднощі з грунтовими роботами і незаплановані фінансові витрати.
Лише через шість з половиною років відбулося довгоочікуване освячення храму. 24 листопада (за старим стилем) 1897 року, в день пам’яті святої великомучениці Єкатерини преосвященний Іриней освятив головний престол храму. Це було воістину торжество Православ’я. Бажаючих було так багато, що допуск до храму здійснювався тільки за заздалегідь придбаними квитками.
За основу образного ладу храму було взято візантійські архітектурні традиції. Сам же проект мав прообразом храм Милостивої Божої Матері в Галерній гавані Санкт-Петербурга.
Іконостас храму був двоярусний, виконаний московським майстром Ахапкіним. Священні сосуди, Хрест і напрестольне Євангеліє були пожертвувані імператрицею Александрою Федорівною.
При храмі діяло Александро-Невське братство, були відкриті церковно-приходська школа і народна бібліотека з читальнею. Александро-Невська Опіка займалася питаннями остаточного благоустрою храму і приходу.
Жовтневий переворот 1917 року призвів до відомих подій у житті Церкви.
У 1936 році храм було підірвано та розібрано на будматеріали, які пішли на зведення готелю та технікуму. На місці собору планувався театр, який так і не був побудований. За радянських часів тут влаштовувалася міська новорічна ялинка, був квітковий магазин і пивна “Чайка”.
“Всьому свій час, і година своя кожній справі під небом …, час руйнувати і час будувати; … час розкидати каміння і час збирати каміння”, – говорить Проповідник.
Минуло майже 60 років.
У грудні 1994 року з благословення Високопреосвященнішого Никанора була створена ініціативна група мирян з відновлення храму Александра Невського.
21 травня 1995 Подільська єпархія відзначала 200-річний ювілей. Урочистості очолив Блаженнійший Володимир, Митрополит Київський та всієї України. У слові, зверненому до пастви, він висловив надію, що відновлення собору буде ознакою відродження храмів наших душ. У вересні 1995 року місцева влада передала земельну ділянку у постійне користування громаді храму святого Александра Невського. На місці квіткового магазину було зведено храм в ім’я свв. мучениць Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії. 13 жовтня, під свято Покрови Божої Матері тут відбулася перша служба.
У 1997 році на Кам’янець-Подільську кафедру був призначений єпископ Феодор. Почалися роботи з відродження храму святого Олександра Невського. Будівництво храму, звісно, вимагало зібрання коштів. Багато людей відгукнулося на поклик Церкви та внесли свою посильну пожертву. Але цього було замало для достойного втілення задуму. Господь прикликав на добру справу ктиторства Цуглевича Василя Миколайовича, вклад якого Церква завжди буде молитовно поминати.

* * *
“Чарівність візантійського мистецтва була настільки великою,
що важко було встояти перед нею ”
(Н. В. Лазарєв)

Наприкінці XIX – початку XX століть у храмовій архітектурі Росії був поширений так званий «візантійський стиль», що є повторенням зодчества давньої Візантії. Багато церков будувалися на взірець Софійського собору. У таких храмів купола мають переважно присадкувату форму і розташовані на широких низьких барабанах, оперезаних віконною аркадою. Центральний купол, як правило, більший за решту інших. Почасти барабани малих куполів виступають з будівлі храму лише наполовину – або у вигляді апсид, або у вигляді барабанів, наполовину втоплених у покрівлю. Малі купола такої форми у візантійській архітектурі називаються конхами. Внутрішній об’єм храму традиційно не поділяється пілонами, утворюючи таким чином цілісний та гармонійний церковний простір.
У цьому стилі побудовано відроджений собор святого благовірного князя Александра Невського. Належить він до типу так званого хрестово-купольного храму, в якому центром будівлі є купол на парусах. Перекрита таким чином конструкція має вигляд хреста, що вписаний в прямокутний простір церкви та доповнений апсидами. Рівносторонній в плані хрест – наочне втілення символу православного спасіння. Інтер’єр собору має активну домінанту у вигляді великого купола і барабана, прорізаного численними вікнами з аркадним завершенням, простір під ним підкреслено структуровано гілками підкупольного хреста.
Православний храм – це цілісний світ, з кристалічною структурою і чіткою ієрархією.
Символіка християнського храму розкривалася поступово. Старозавітна скинія, прообраз християнського храму,уособлювала устроєм своїм ідею всього світу. Вона була побудована за образом, побаченим Моїсеєм на горі Синай. Бог дав не тільки загальний план, а й визначив увесьі її устрій. Ось опис скинії, зроблений Іосифом Флавієм: «Внутренность скинии разделена была в длину на три части. Сие троечастное разделение скинии представляло некоторым образом вид всего мира: ибо третья часть, между четырьмя столбами находившаяся и неприступная самим священникам, означала некоторым образом Небо, Богу посвященное; пространство же на двадесять локтей, как бы землю и море представляющее, над которыми свободный путь имеют люди, определялось для одних священников» (Иудейские древности, кн. III, гл. 6). Третя частина відповідала підземному царству, шеолу – області померлих. Символіка старозавітної Церкви передавала передчуття приходу Спасителя, тому ані скинія, ані храм Соломона, який був побудований за її образом, не могли висловити ідею Церкви в усій повноті. Цілісного значення храм набуває лише з пришестям у світ Спасителя, з настанням християнської епохи.
Символіка новозавітного храму є вираженням літургійного життя Церкви, найважливішої частини церковного Передання. Спілкування з Богом, відродження для нового життя, «нового неба» і «нової землі», здійснюється, насамперед, у таїнстві євхаристії, що відбувається у храмі. Саме тому храм – «Дім Господень» – є відмінним від всякої іншої будівлі.
У східній частині храму знаходиться вівтар, бо Христос – світло світу. Східна частина храму символізує також Святу Землю – Віфлеєм, Назарет, Ієрусалим, де народився, жив, постраждав і воскрес Христос. Сама форма вівтарної апсиди – напівкругла – нагадує печеру, а християнська традиція вшановує дві печери – Віфлеємську, де народився Христос – і Гріб Господень, куди поклали зняте з хреста тіло Ісуса і звідки Він повстав, зруйнувавши узи смерті. Протилежна східній, західна сторона храму символізує захід сонця. У притворі, розташованому в західній частині храму, завжди стояли ті, що каються, та нехрещені.
Живописне оформлення візантійського православного храму було канонізовано ще у V столітті Діонісієм Ареопагітом. Ієрархічний та смисловий рух в його системі будується за принципом сходження від горнього до долішнього.
У верхньому регістрі традиційно зображується Церква Небесна, нижній регістр присвячується Церкви земній. У куполі, в оточенні Архангелів і Сил Небесних зображений Господь Вседержитель (Пантократор), фризом йде напис “Трисвяте”.
При переході від купола до основного об’єму храму утворюються напівсферичні площини, на яких зображуються чотири євангелісти, що несуть на землю небесну Благу Звістку через Євангелія. Склепіння і арки з’єднують небо і землю. На склепіннях зображуються основні події євангельської історії, на арках – апостоли, пророки, святі, ті, хто допомагає людям у їх сходженні на небо. Стіни храму розписуються сюжетами зі Священної історії: це Старий Завіт, Новий Завіт, а також Вселенські Собори, житія святих – аж до історії держави і даної місцевості. Коло сюжетів на перший погляд здається обмеженим і повторюваним, проте жоден храм всередині не схожий на інший – в кожному його концепція і система розписів суто індивідуальна.
Православний храм можна назвати енциклопедією спасіння. У кожному храмі присутня вся історія людства, починаючи з гріхопадіння Адама і Єви аж до сучасності, святих XX століття. Кульмінація світової історії та вершина світобудови – Голгофа, місце, де був розп’ятий Ісус Христос, відбулася Його Хресна жертва і перемога над смертю в акті Воскресіння. Все це зосереджено в східній частині храму, там, де розташований вівтар.
Пролог та епілог світу – у протилежній частині храму, на західній стіні: тут можна побачити сцени створення світу, образ лона Авраамового – раю, де душі праведних перебувають в блаженстві. Але найчастіше західну стіну займає зображення Страшного Суду, тому що виходячи з храму через західні двері, людина повинна пам’ятати про той час, коли закінчиться її земне життя і кожен постане на Суд. Однак, Страшний Суд повинен не стільки налякати, скільки нагадати людині про відповідальність за прожите життя.
Храм – це космос, який вміщує усіх, що живуть і тих, хто буде жити – всі вони співіснують у задумі Божому про світ. Склепіння храму підтримують потужні стовпи, на яких зображені фігури святих – це мученики, воїни, ті, кого прийнято називати “стовпами Церкви”. Своїм духовним подвигом вони тримають духовну будівлю Церкви, так само, як будівля храму тримається на стовпах. У відкосах вікон зображені святі ченці. Давньоруські храми будувалися з товстими стінами, тому тут утворювалися досить значні площині, що дозволяли розташовувати зображення. Тут зазвичай зображують преподобних – пустельників, засновників монастирів, вчителів духовності. Вікна в храмі подібні до очей – вони джерело світла, через них храм дивиться на світ. Преподобні – це “очі Церкви” – вони бачать те незриме, що є недоступним і незбагненим для інших.
Найнижчий ярус вівтарних розписів у православному храмі традиційно займають фігури отців Церкви – це богослови, творці літургії, вчителі – ті, кого можна назвати інтелектуальним фундаментом Церкви. Фігури святих писали і на стінах храмів, розміщуючи їх майже врівень з людьми, що перебували у храмі. Цим підкреслювалося і нагадувалося, що у богослужінні беруть участь і святі, незримо присутні серед нас.
***
Центральний іконостас собору Олександра Невського – мармуровий, багато прикрашений різьбленням у грецьких традиціях. Бічні іконостаси орнаментовані дерев’яною золоченою різьбою в стилістиці давньоруського мистецтва. Тут чітко простежується думка про спадковий зв’язок Візантії та Святої Русі.
Вівтар храму. Глибоко і проникливо говорить про нього о. Павел Флоренський:
“Ограничение алтаря необходимо, чтобы он не оказался для нас как ничто. Небо от земли, горнее от дольнего, алтарь от храма может быть отделен только видимыми свидетелями мира невидимого, живыми символами соединения того и другого… Иконостас есть граница между миром видимым и миром невидимым, и осуществляется эта алтарная преграда, делается доступной сознанию сплотившимся рядом святых, облаком свидетелей, обступивших Престол Божий… Иконостас есть явление святых и ангелов… явление небесных свидетелей и прежде всего Богоматери и Самого Христа во плоти, – свидетелей, возвещающих о том, что по ту сторону плоти…”

Центр східної стіни займає композиція “Воскресіння Христове”. З північної і південної сторони його оточують сюжети “Жінки-мироносиці біля Гробу Господнього” і “Увірення святого апостола Фоми”. У консі східної апсиди – мозаїчне зображення Богородиці з Немовлям на престолі.
У консі вівтарної апсиди – Етімасія (Престол Уготований, від грец. Ἑτοιμασία – готовність). Богословське поняття престолу, приготованого для другого пришестя Ісуса Христа, базується на наступних віршах Псалтирі: «Ты воссел на престоле, Судия праведный. …Господь пребывает вовек; Он приготовил для суда престол Свой» (Пс.9:5-8), «Престол Твой утвержден искони: Ты – от века» (Пс.92:2) (у церковнослов’янському варіанті: «Готов престол Твой оттоле, от века Ты еси»). Символіка Престолу Уготованого пов’язана з темою царственості Ісуса Христа. Червоні ризи на престолі символізують Христову багряницю, закрите Євангеліє означає книгу Одкровення Іоанна Богослова, голуб – символ Духа Святого. Етімасію оточують Сили Ангельські.
У центрі вівтарної арки в медальйоні – ікона Богородиці “Знамення” в оточенні пророків Давида та Ісайї, котрі провіщали про Богородицю. На схилах арки – св. Григорій Двоєслов і преп. Іов Почаївський (північна сторона), Яків, брат Господень і св. Іоанн Кронштадтський (південна сторона). На східних щоках арки – два ангели, які тримають Святий убрус. У напівсклепінні – “Ангельська літургія”, поясні фігури ангелів, що обрамляють зображення Христа Еммануїла в центрі. Під ним – Христос на троні. Між вікнами розміщено зображення Святих Отців: в центрі – Отці Літургісти, св. Василій Великий і св. Іоанн Златоуст. З боків св. Михаїл, Митрополит Київський і св. Петро, Митрополит Московський. Зазвичай в цьому місці знаходиться композиція “Служба Святих Отців”. Тут її замінено “Ангельською Літургією” і предстоянням Святих Отців. По суті це те саме символічне зображення небесного богослужіння.
На західних стінах у медальйонах образи святих архідияконів Лаврентія (з півночі) і Стефана (з півдня). Традиційно вони розміщуються на дияконських дверях іконостасу.
Стіни декоровані орнаментальними панно. Це лоза з виноградними гронами, що виростає з посудини з водою і плавно переходить в квітковий орнамент; павичі, що п’ють із джерела (північна сторона) і Процвітший хрест (південна). Виноградна лоза – один з найдавніших символів достатку та домашнього вогнища. У християнстві вона символізує соборність віруючих, виноградне гроно – найближчих послідовників Христа. “Я правдива виноградна лоза, а Отець Мій – виноградар” (Ін. 15). Символіка павича – це нетлінність і безсмертя.
Стовпи і арки солеї займають святі, які пророкували про Воскресіння Христове.
Південна підпружних арка – пророк Ієзекіїль, праотець Іов. Північна підпружних арка – пророк Осія, пророк Іона. Південний стовп – св. Іоанн Кукузель, св. Ігнатій Богоносець. Північний стовп – св. Феодосій Чернігівський, св. Лаврентій Чернігівський. Солея з’єднується з бічними приділами невисокою перегородкою, орнаментованою виноградною лозою з гронами.
Зображення на колонах підпорядковані тій самій суворої ієрархії, що і вся система храмового оформлення. У верхньому ярусі зображені святителі: св. Климент, папа Римський, св. Полікарп, св. Анатолій Едеський, св. Іларіон Троїцький. Під ними розташовуються преподобні: св. Макарій Овруцький, св. Афанасій Брестський, св. Евфімій Новий, св. Євфратій Печерський. Ще нижче – мученики: св. Євфимія Всехвальна, св. муч. Єкатерина, св. Трифон, св. Мамант. Нижній ярус – це святі воїни: Св. Георгій Побідоносець, св. Димитрій Солунський, св. Євстафій Планида, св. Лонгин сотник.
Уже в ранніх християнських пам’ятках є вказівка на те, що храм має нагадувати корабель і повинен мати три двері на згадку про Святу Трійцю. Образ корабля, особливо Ноєвого ковчега, часто використовується як символ Церкви. Як Ноїв ковчег був порятунком від морських хвиль, так і Церква, керована Святим Духом, є для християн притулком в житейському морі. Тому досі «кораблем» називається середня частина храму.
Система розписів основного простору підпорядкована єдиній концепції, лейтмотивом якої є тема спокутної жертви Христової.
Порівнюючи Церкву, живий храм Божий, з самою будівлею храму, св. Іоанн Златоуст вчить, що кожен з віруючих і всі разом є храм, і всі народи суть чотири стіни, з яких Христос створив єдиний храм. Також стіни, за словами св. Димитрія Ростовського, тлумачаться як ” закон Божий”. Стіни храму – це і спосіб служіння Церкви Небесної нам, Церкві земній: захист чистоти Православ’я і соборне молитовне заступництво за живих перед Богом.
Стінопис собору присвячений в основному євангельським сюжетам. Вони розташовуються горизонтальними регістрами в рукавах хреста і розвиваються з південно-східної стіни за годинниковою стрілкою. “Різдво” на південній стіні і “Розп’яття” на північній виділені, як ключові моменти новозавітної історії.
Основними джерелами іконографії Різдва Христового є Євангеліє та церковне Передання. Найдавніші зображення Різдва Христового можна побачити в катакомбах стародавнього Риму і на християнських саркофагах, які відносять до IV століття. У композицію сюжету зазвичай входять декілька подій. У центрі – Богородиця і Немовля, промінь Віфлеємської зірки сходить на Них згори, вказуючи «велику благочестя таємницю – Бог явився у плоті».
Над Немовлям, що лежить у яслах, схилилися осел і віл (за переказами віл та осел стояли коло ясел і своїм диханням зігрівали Божествене Немовля). Традиційно зображуються пастухи (пастирі), що отримали від ангелів Благу звістку про Різдво Спасителя світу і поспішили вклонитися Богонемовляті; волхви, «із зіркою подорожують» з дарами до Предвічного Бога.
У композиції “Розп’яття Господнє” відзначимо зв’язок останнього з літургією. Досить рано (з V-VI ст.) В іконографії даного образу по сторонах Хреста з’являються фігури воїнів. Один з них подає Спасителю губку з оцтом, а інший прободає Його списом. На переважній більшості древніх православних ікон ця рана знаходиться на правому боці. Так і під час проскомидії з євхаристійного агнця перша частка виймається з правого боку саме у зв’язку з прободінням у Господа правого ребра. Причому знаряддя, яким священик виймає частки, називається «копіє» і за формою фактично повторює наконечник цієї зброї. Тлумачення символічного значення рани, нанесеної Христу Лонгіном та крові і води, що вийшли з неї, сходить до блаженного Августина. Свята кров і вода – це символи Святих Таїнств – Євхаристії та Хрещення.
У консі апсид розміщено “Успіння Пресвятої Богородиці” та “Зішестя Святого Духа на апостолів”.
У центрі композиції “Успіння” – одр, на якому лежить Матір Божа. Над нею підноситься Ісус Христос з немовлям на руках, що символізує душу покійної Богородиці. Це дуже важлива іконографічна деталь. Спаситель забирає з собою душу Богоматері, сповіщаючи тим самим про Її нове життя – життя на небесах. Христос зображується в сяйві слави або, як її називають по-іншому, в мандорлі, чи глорії. У мандорлі, як правило, зображують Небесні Сили: Херувимів і Серафимів. Смертне ложе Богородиці оточують апостоли, яких чудесним чином зібрав Господь на Успіння Її від усіх кінців землі.
В основі сюжету “Зішестя Святого Духа на апостолів” лежить сказання книги Діянь святих апостолів (Діян. 2, 1-13), з якого нам відомо, що в День П’ятидесятниці апостоли були зібрані разом в Сіонській світлиці, і о 3-й годині дня (о дев’ятій годині ранку за нашим часом) стався шум з неба, ніби буря раптова зчинилася. Шум наповнив весь дім, де перебували апостоли. Зійшли також вогняні язики і почили по одному на кожному з апостолів. Усі ж вони сповнились Святого Духа, і почали говорити іншими мовами. У нижній частині композиції – зображення царя, як символу всього світу, що перебуває у темряві незнання Бога. Поряд з фігурою – грецький напис κόσμος – “світ”. 12 сувоїв є символами апостольської проповіді, яка отримала в День П’ятидесятниці небесне помазання і призначена для всього Всесвіту. Сувої вміщено в убрусі як предмет священний, торкатися якого оголеними руками не слід.
На південній стіні сцени земного життя Христа представлені сюжетами “Благовіщення”, “Різдва Христового”, “Стрітення”. У нижньому регістрі – “Поклоніння волхвів” і “Явище Ангела пастухам”. Північна стіна присвячена страсному циклу. Це композиції: “Моління про чашу”, “Розп’яття”, “Зняття з Хреста”. Під ними – “Зрада Іуди” та “Ісус перед Пілатом”.
Тема страстей і спокутної жертви Христа має логічне продовження в північному приділі собору, підводячи глядача до завершення спокутної місії Христа, вираженої в композиції “Воскресіння Господнє” на східній стіні.
Північний приділ присвячено Новомученикам та Сповідникам Руським. Основна тема розписів – Приуготовлення. У підпружній арці – старозавітні пророки Моїсей та Іоанн Предтеча, які провозвістили пришестя Христове. У склепінні його “Внесення Плащаниці”, композиція, присвячена подіям Страсного тижня. На стінах – “Положення до гробу”, “Христос Великий Архієрей” з предстоящимими Царственими мучениками, “Літургія Святих Отців”. Нижній регістр займають руські святі подвижники: св. Патріарх Гермоген, св. Алексій, Митрополит Московський, св. Іоанн Шанхайський, св . Антоній Воронезький, св. Феофан Затворник, св. Ігнатій Брянчанінов. На щоках підпружних арок по всьому просторі храму розташовуються медальйони з поясними зображеннями св. Феодосія Печерського, св. Кукші Одеського, св. Ніла Сорського, св. Макарія Оптинського, св. Александра Свірського, св. Амвросія Оптинського. На стовпах – зображення св. Сергія Радонезького і св. Серафима Саровського.
Південний приділ присвячено Іверській іконі Божої Матері.
Архієпископ Феодор розповідає:
“Особисто для мене ця ікона дорога тим, що день її святкування збігається з днем пам’яті мого небесного покровителя
Історія Іверської ікони ніби охоплює весь період історії християнської Церкви. Вона була відома ще за часів іконоборства. У IX столітті ікона приходить на Святу Гору Афон. В цей час починає розвиватися і поширюватися загальножительне чернецтво. Тобто, ікона наче відкриває для чернецтва якусь особливу сторінку. До сьогоднішнього часу ікона Іверської Божої Матері знаходиться на Святій Горі.
В XI столітті преп. Антоній Печерський приніс чернецтво зі святої гори Афон на Русь. Багато чого в долях Церкви визначається поведінкою цієї ікони або її лампади, яка починає рухатися, провіщаючи якісь значні події. Є передання, що в кінці світу ікона залишить Святу Гору. Це стане знаком того, що монахи також повинні будуть збиратися і йти геть. Можна сказати, що Іверська ікона – це ніби якийсь духовний індикатор християнського суспільства, виразник внутрішнього життя Церкви.
Образ цей здавна особливо шанувався на Святій Русі. Благочестиві православні правителі намагалися придбати його для своїх храмів і монастирів. Господь сподобив нас – і в 2006 році ми також отримали список ікони Іверської Божої Матері роботи Афонських монахів-іконописців. Список цей освячено на древній іконі Іверської Божої Матері, що знаходиться в каплиці Іверського Афонського монастиря. Ми віримо, що Іверський образ Богородиці буде освячувати наш боголюбивий народ в його добрих намірах созидати своє життя на засадах нашої Святої Православної віри.”

У склепінні приділу – “Небесна літургія”, де Ангели переносять Святі Дари на Престол Небесний.
На східній стіні – сюжет “Собор Пресвятої Богородиці”, зліва – прп. Іоанн Дамаскін, упорядник піснеспівуБогородиці “Про Тебе радіє …”. У нижньому ярусі “Євхаристія” або “Причастя апостолів”.
На південній стіні ангели несуть ікону Богородиці Іверської. Це копія з ікони, спеціально написаної на Афоні 2006 року для собору Александра Невського. Нижній ярус відведений святим візантійським подвижникам. Це св. Григорій Палама, св. Марк Ефеський, св. Петро Афонський, св. Афанасій Афонський. У відкосах вікон – св. Петро Афонський, св. Афанасій Афонський, св. Антоній Печерський, св. Паїсій Величковський. У медальйонах зображення св. Силуана, св. Максима Грека, св. Сави Сербського, св. Федора Студита, св. Макарія Єгипетського, св. Савви Освяченого. На стовпі – св. Антоній Великий і св. Пахомій Великий.
Між обома приділами знову простежується тема спадковості – від Візантійської Церкви, представленої сонмом святих у приділі ікони Іверської Божої Матері до Руської Церкви і останніх мучеників Її.
У західній частині храму за традицією зображуються сцени Другого пришестя Христового. Склепіння, стелі, арки і стіни займають сюжети “Страшного суду”. У склепінні південної частини- “Десниця Божа”, у якій можна побачити душі праведних. Оточують її Ангели і Серафими.
Образи Небесних Сил зустрічаються в християнському мистецтві протягом усієї його історії. Безтілесні Небесні сили зображуються у вигляді чотирьох- і шестикрилих антропоморфних істот, у вигляді тетраморфів (як, наприклад, замісні зображення свв. Євангелістів) або у скорочених формах. Традиція йде від давніх джерел (біблійні видіння пророків Ієзекіїля та Ісайї, де зафіксовано основні відмінні ознаки – багатоокі херувими і шестикрилі серафими).
На південній стіні – зображення райського саду. Тут розміщені традиційні сюжети “Богоматір в раю” (Богоматір на престолі з двома ангелами), “Лоно Авраамове” (праотець Авраам з душами праведників), “Благорозумний розбійник”, щов останній момент життя здійснив три подвиги (віри, надії, любові), які зробили його гідним Царства Небесного.
У медальйонах на стінах арок св. Єфрем Сирин, св. Андрій Кесарійський, св. Мефодій Патарський, св. Кирилл Ієрусалимський. На стовпах – св. Іриней Ліонський і св. Іпполит Римський. У склепінні північної частини – “Хрест прославлений”, восьмикутний хрест із знаряддями тортур – списом і тростиною – в оточенні Сил Ангельських. На північній стіні – притча про дів розумних і нерозумних, ” Наречений у чертогу шлюбному “(пісня Великої Середи “Се, Жених грядет в полунощи, и блажен раб, его же обрящет бдяща; недостоин же паки, его же обрящет унывающа “).
У підпружних арках – ап. Іоанн Богослов, пророки Ілія та Єнох, на стовпах – св. Афанасій Александрійський і св. Григорій Ніський.
На стелі центральної частини – композиція “Ангели, що згортають небо”. Це символ кінця світу. Небо за традицією зображується у вигляді сувою. З боків – зображення Архангелів Михаїла та Гавриїла.
Західна стіна. Під хорами розташована головна сцена “Страшного Суду”. У центрі композиції – постать Христа-Судді світу в оточенні сяйва слави, до нього молитовно звернені Богородиця та Іоанн Предтеча, заступники за весь рід людський. По обидві сторони від них сидять в якості суддів дванадцять апостолів і сонм ангелів за ними. Далі йдуть на Суд народи. Праворуч від Господа – праведники, ведені пророком Ісайєю. Зліва пророк Моїсей веде на Суд грішників-іновірців.
У склепінні арки західного входу зображений “Престол уготований”, по боках – колінопреклонені Адам і Єва, нижче – композиція, яку можна визначити, як “суперечка ангелів з бісами про душу людську”, присутню тут-таки у вигляді фігурки оголеного юнака. Зображення Ангела, який зважує на терезах добрі справи, протистоїть зображенню бісів із сувоями, на яких перераховані всі гріхи людські.
У нижній частині композиції – сцени “Земля і море віддають мерців”.
Західний вхід обрамляють ангели, що сурмлять. Вони трубним гласом кличуть усіх мертвих на Страшний Суд, вони ж захищають Церкву і кожного віруючого від сил темряви.
У нижньому ярусі – праведники біля воріт раю, ведені апостолом Петром з ключами від раю в руці. Двері в рай охороняє Вогняний Херувим. Зліва – пекло зі сценами мук грішників у геєні вогняній. Сатана зображений у вигляді сивого старця, престолом йому служить двоголове морське чудовисько, яке пожирає грішників, на колінах він тримає душу Іуди. У вогні горять грішники, мучимі бісами. В особливих клеймах представлені різні види мук. У вогняній річці безліч жінок і чоловіків. Одні занурені по шию, інші по груди, треті – до пояса, в залежності від ступеню провини своєї. У лавах грішників ми бачимо не тільки язичників, які не відають Істинного Бога, але й тих, що викривили правдиве Вчення про Нього; або пізнавши Його, не наслідували Йому. Це нагадує нам про те, що всі без винятку постануть перед Судом Праведним і отримають по заслугах.
Зображення на хорах присвячені Першому і Другому Вселенському Собору, на яких, серед іншого, було затверджено Символ Віри. Представлені також дві групи гімнографів – авторів літургійних творів, що входять до Богослужбових книги Церкви.
У центрі над входом – “Спас благословляючий”.
Групу гімнографів зліва очолює імператор Юстиніан. Далі – св. Климент Охридський, св. Кирило Туровський, св. Феофілакт Болгарський, св Андрій Критський, св. Федор Начертаний.
Праворуч – Роман Сладкопєвець, св. Герман Ієрусалимський, св. Мефодій Константинопольський, св. Косма Маюмський, св. Софроній Ієрусалимський, св. Іосиф піснеписець, св. Оксентій Віфінській, св. Наум Охридський.
Притвор православного храму відповідає двору старозавітної скинії. Це символ світу неоновленого, що лежить у гріху. Тому притвор знаходиться в західній частині храму, протилежній вівтарю – символу раю. Тут стоять оглашені, ті, хто готується увійти в Церкву, стати її членами, і ті, що каються, тобто ті, кого Церква не допускає до причастя святих таїн. Вони знаходяться між Церквою і світом. Їх не виганяють з храму і вони можуть перебувати в ньому до певного моменту, але не можуть брати участі у внутрішньому житті Церкви, її таїнствах.
Перший притвор. На стелі чотири серафими утворюють фігуру хреста і одночасно вказують на чотири сторони світу.
В щоках арок Ангел Господній із списом і зерцалом, та Богоматір “Знамення”.
Північна та південна стіни присвячені темі святих жінок, заступниць перед Господом. Верхній регістр займають блаж. Матрона, св. Ксенія Петербурзька, преп. Фотінія, св. Таїсія. У нижньому розташовані св. Параскева, св. Марія Магдалина, княгиня Юліанія Ольшанська.
Східну і західну стіни займають зображення святих стовпників. Це св. Данило Стовпник, св. Симеон Стовпник, св. Симеон Стовпник-молодший, св. Аліпій Стовпник.
Над входами в храм з півночі і півдня розміщено мозаїчні медальйони із зображеннями архангелів Михаїла і Гавриїла.
Другий притвор розкриває ідею княжого та військового заступництва і покровительства. Тут же ілюструється тема ктиторства (від грец. Κτήτωρ – власник, засновник, творець). Ктитором раніше іменувався той, хто жертвував на будівництво або ремонт православного храму чи монастиря, на його прикрасу іконами, фресками, предметами декоративно-прикладного мистецтва.
На стелі – “Трійця”, на щоках східної і західної арки – ангели з образом Спаса Нерукотворного і шестикрилий Серафим.
У медальйонах на стінах зображені св. Костянтин і св. Єлена, св. Володимир і св. Ольга, святий князь Василій і святий князь Феодор Острозький – святі заступники будівничих храму.
На східній стіні – пророк Давид із сувоєм “Если Господь не созиждет дома, напрасно трудятся строящие его; если Господь не охранит города, напрасно бодрствует страж” (Пс. 126, 1).
Тут же зображення святого благовірного князя Александра Невського, на честь якого названо кафедральний собор. У його руці корогва із словами: “Не в силе Бог, а в правде”.
* * *
Ті, хто створив цю велич і красу, так виклали свою основну ідею:
“Показати зв’язок часів через поєднання в одному храмі традицій візантійського мистецтва з руським, простежити великий шлях Православ’я від ранньохристиянських борців за віру до останніх мучеників руських, і тим утвердити ідею Вселенського характеру Православ’я”.

Підготував Олександр Безкровний

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *